Ілюзіон

вересня 4, 2011 | Оля Кавф, Поезія

На краю світу, де потліли води,
Де сморід кинув трибанальний сон,
Там замками окинувши породи,
Стояв задуманий Ілюзіон!

Героїв місто вшановане вітрами,
Розлого билось в чорні скелі,
Омите славою і мужніми бійцями,
Гостинно відкривало двері!

Та не тільки мужність царювала там,
Збирав людей в сріблясті зали,
Дивніший скарб дарований краям…
Ілюзіон прославив чари!

З усіх усюд з”їзджались люди,
На теє диво споглядати,
Магічні крила і вогнисті кулі,
Лиш там у горах, вміли чарувати.

Порух рук знімає з гір нічну тканину,
І голий сон лишає на піску сліди,
Там юні хлопці роблять з скель людину,
З повітря землю,а з дощів піски.

В широтах неба, засніжили птиці,
Крилом своїм ганяли височінь,
Під пір”ям білим в ангела обличчі

На краю світу, де потліли води,
Де сморід кинув трибанальний сон,
Там замками окинувши породи,
Стояв задуманий Ілюзіон!

Героїв місто вшановане вітрами,
Розлого билось в чорні скелі,
Омите славою і мужніми бійцями,
Гостинно відкривало двері!

Та не тільки мужність царювала там,
Збирав людей в сріблясті зали,
Дивніший скарб дарований краям…
Ілюзіон прославив чари!

З усіх усюд з”їзджались люди,
На теє диво споглядати,
Магічні крила і вогнисті кулі,
Лиш там у горах, вміли чарувати.

Порух рук знімає з гір нічну тканину,
І голий сон лишає на піску сліди,
Там юні хлопці роблять з скель людину,
З повітря землю,а з дощів піски.

В широтах неба, засніжили птиці,
Крилом своїм ганяли височінь,
Під пір”ям білим в ангела обличчі

Дівочі вії поскидали тінь!

В вогні очей танцюють іскри,
Вся віра в них,піднялася в політ,
Колись творці творили вічність,
А вийшло місто в небесах земних.

Творців в світах магічного знання,
З покон віків було чотири:
Вода й повітря-мудреці життя,
Вогонь,земля – вони знавці могили.

Життя і смерть заклали чорні скелі
Розсипали моря,створили сон,
Життя і смерть зробили небо з стелі,
І з магії проклали шлях в Ілюзіон!

Тут шана, благодать і щедрість сил,
Тут неміч замкнута в полоні,
І тільки дух спустошених вітрів,
Ганяє час в Ілюзіоні…

Ілюзіон!Ілюзіон!Шепочуть губи мудреців,
Бажання видива дере на шмаття,
І розпач всіх приречених сліпців,
Горить в очах розпеченим багаттям.

Не бачать див не тільки ті,що зір згубили,
Всі стомлені позбулись відчуттів,
Таке прокляття дивної країни,
Яке зростає з сотнями віків.

Тим часом в місті ярмарок казковий,
Крилом магічним зір кусав,
І незважаючи на часу сором,
Його постійно зупиняв.

Мечі з заліза встиг скувати,
І хмари чорні в небеса пустить,
Із ярмарка в життя,з життя до хати,
А згодом сни магічні зупинить.

Таке ось місто виросло на скелях,
Слідом із срібла плавало в воді,
По вікнах замків у деревах,
Палило тихо полум”я свічі.

Вигадка!Якийсь магічний Сон,
Прозорі люди,замки з скла…
Там сняться чари,там Ілюзіон!
Ілюзій місто – чарівне життя…
Людина думає, що приручила світ,
Що випадком  і часом владна,
Всі чари потічком стечуть до ніг,
І гори з морем подолати здатна.

Так палко хочеться це все скорити,
Безмежжя прикувати ланцюгом,
Бажанням влади,води попалити,
Накресливши новий,незримий горизонт.

Володарем людина є,лиш в свому світі,
Який витворює вона ж сама,
Свої ілюзії будує і міста безликі,
Усупереч усім самотностям життя.

Якщо захочеш можна все зробити,
Повітря землю,а з води-вогонь,
Колись часам забаглося творити,
І вийшло місто,чийсь Ілюзіон!

P.S. Над головами ще кружляють птиці,
Хтось бачить їх,а хтось ганяє час,
Та очі вигаданої у сні дівиці,
Сміються пір”ям,дивлячись на нас.

---

Віддати свій голос за твір:

4 Голосувати

---